Самостійна діяльність – специфічний спосіб організації життєдіяльності дітей в дошкільному закладі

Самостійна, вільна діяльність – специфічний спосіб організації життєдіяльності дітей, яка розгортається у час, вільний від організова­них форм освітньої роботи (в ранкові та вечірні години, на прогулянках, в інші моменти дозвілля), як правило, з ініціативи та за бажанням самих малюків. У діяльності такого типу вони самостійно визначають цілі, завдан­ня, засоби і план втілення свого задуму, проявляють здатність до самоконтролю, самоаналізу та самооцінки виконання.

Необхідність самостійної вільної діяльності зумовлю­ється природною потребою дошкільника в інтимізації буття, у можливості не тільки усамітнюватися, а й мати час, який можна використати на власний розсуд, залишившись без прямого контролю з боку дорослого, а також самостійно закріпити вже набутий досвід, про­явити чи певною мірою перевірити рівень своєї компе­тентності та самоствердитися.

Самостійна діяльність дітей у дошкільному навчаль­ному закладі може бути як індивідуальною, так і гру­повою (колективною), коли дитина сама реалізовує власний інтерес, задум в обраному виді діяльності або об'єднується з іншими дітьми за спільністю бажань, на­мірів, планів, уподобань та взаємними симпатіями.

Виділяють такі види самостійної дитячої діяльності: ігрова, пізнавальна, трудова, художня (образотворча, музична, музично-ритмічна, театралізована, художньо-мовленнєва), комунікативно-мовленнєва, рухова тощо. Вони мають відображатися в календарних планах робо­ти вихователів як самостійна ігрова, самостійна пізна­вальна, самостійна трудова та інші діяльності.

Самостійна діяльність дошкільнят нерідко буває син­тетичною. Поєднання різних видів діяльності дає дітям можливість повніше реалізувати свій руховий, мовлен­нєвий, художній та інший досвід.

Проявами змістовної самостійної діяльності висо­кого рівня — є уміння дітей зайняти себе у вільний час різноманітними видами діяльності, мотивувати свою ді­яльність, підготувати потрібне для його реалізації при­ладдя, іграшки, матеріали, об'єднатися з товаришами для спільного виконання наміченого, домовитися про розподіл обов'язків чи ролей, довести задумане до кінця, адекватно оцінити здобутий результат. Змістовна само­організована вільна діяльність налагоджується поступово, з дорослішанням дітей і набуттям ними досвіду, самостій­ності, ініціативності, креативності та інших особистісних базових якостей (водночас саме вільна, нерегламентована діяльність сприятлива для формування цих якостей).

Зміст і рівень будь-якої самостійної діяльності дітей залежать від різних чинників. Назвемо їх: досвід володіння певним видом діяльності, життє­вої компетентності дитини взагалі; наявність розвивального предметно-ігрового, при­родного, соціального середовища, врахування простору власного "Я" кожного малюка; психологічно й методично компетентне керів­ництво з боку дорослого.

Життєва компетентність, досвід дошкільників у володінні певним видом діяльності — основа для виникнення їхньої самостійної діяльності та її змістов­ного розгортання, оскільки допомагає дітям адекватно, конструктивно, ефективно діяти і в умовах такої діяль­ності задовольняти свої потреби, інтереси, прагнення, спираючись на власні можливості. При цьому істотного значення набувають різноманітні життєві враження, що залишають позитивний емоційний слід у дитячій сві­домості і дають дітям можливість самим моделювати подібні життєві ситуації й міжособистісні стосунки, ви­користовувати у вільній діяльності запозичені зразки поведінки та способи дій. Варто пам'ятати: на дитячу свідомість не менший вплив мають негативні емо­ції, враження від подій, явищ довкілля, спілкуван­ня, які відповідно негативно позначаються на змісті самостійної діяльності дітей. Ось чому важливо на­сичувати дитяче повсякдення позитивними емоціями та враженнями, своєчасно й мудро реагувати на дитячі негативізми, гасити конфлікти, дбати про гідні прикла­ди поведінки для наслідування.

Ігровий, художній, руховий досвід, досвід спілку­вання, експериментування і т. ін. як складові життєвої компетентності дітей формуються як у процесі посту­пового накопичення життєвих вражень, позитивних емоцій, так і через набуття знань, необхідних умінь, навичок діяльності, вироблення певних ставлень, оці­нок, інтересів тощо. Найсприятливіші умови для цього створюються у різних формах організованої педагогом діяльності. Ось чому важливо посилити увагу до якіс­ного проведення, насичення освітнім змістом не лише навчально-пізнавальних занять, а й таких повсякден­них форм роботи, як спостереження, екскурсії, бесіди й розмови, різноманітні ігри, індивідуальна й гурткова робота, організація елементарних дослідів, чергування, колективна праця, побутові процеси тощо.

Не підготовлені до певного виду діяльності діти, залишившись без опікування та контролю з боку до­рослого, не можуть заповнити своє дозвілля цікавою справою, сприятливою для саморозвитку, навіть маючи вільний час і вдосталь іграшок. Адже самовиявлення дітей неможливе, якщо в них не сформовано достат­нього запасу спеціальних знань, базових умінь та ав­томатизованих навичок, а також за відсутності навичок самоорганізації (визначитися з планами й задумами, вибрати зручне місце для самостійних занять, підготу­вати потрібні іграшки, матеріали чи обладнання тощо), уміння домовлятися з партнерами про спільну діяль­ність, розподіляти ролі чи обов'язки, обговорювати хід та результати, мотивувати власні оцінки, проектувати перспективи продовження розпочатої справи, зверта­тися по допомогу, пораду тощо.

Предметно-ігрове та природне середовище, до­мірно насичене та раціонально облаштоване, є не лише фоном для розгортання вільної діяльності дітей, а й сти­мулом, спонуканням до самостійних занять. Відповідна вікові малюків добірка іграшок, ігрового та фізкультур­ного обладнання, спортивного інвентарю, реманенту для дитячої праці, приладдя і матеріалів для ліплення, малювання, аплікування, конструювання та дизайнерства, атрибутів для рухливих і творчих ігор, зручне роз­міщення всього цього у доступних місцях, без скупчен­ня, на достатніх площах групових приміщень, ігрових майданчиків і ділянок, приваблюють дітей, підказують їм творчі задуми, допомагають елементарно зорієнту­ватись в ситуації вибору й викликають прагнення до змістовної зайнятості, виключають виникнення безпід­ставних суперечок та конфліктів.

Важливим компонентом розвивального простору, сприятливого для виникнення та розвитку вільної дитя­чої діяльності, є соціальне оточення — коло спілкуван­ня з дітьми та дорослими. При цьому з віком значення дитини-партнера для малюка зростає, адже він посту­пово переходить від діяльності поряд до діяльності ра­зом, у нього формується потреба в товаришах по грі, співрозмовниках для обговорення здобутих вражень, партнерах і помічниках для спільного господарювання тощо, хоча при цьому навіть комунікабельні, колекти­вістські малята іноді відчувають потребу усамітнитися й чимось зайнятися наодинці. Довірчі стосунки, особистісні контакти з дорослими (персоналом дошкіль­ного закладу, батьками) також наповнюють соціальне середовище дошкільнят і впливають на зміст і рівень їхньої самостійної діяльності, оскільки на тлі позитивної динаміки розвитку таких стосунків від довіри малюка до­рослому до довіри дитині з боку дорослого поступово закладаються базові якості особистості (самостійність, відповідальність, креативність, самовладання, справед­ливість, розсудливість, людяність та ін.), необхідні для самовиявлення і самореалізації дитини в її вільному діяльнісному бутті.

Беручись за створення розвивального простору для самостійної дитячої діяльності, варто враховува­ти значення такого його складника, як середовище власного "Я". Зовнішнє "Я" (усе, що дитина вважає за своє, власне, їй належне) та внутрішнє "Я" (духовно-душевне: стани, настрої, емоції, почуття, потреби, ін­тереси, цінності та ін.) зумовлюють вплив дитини на саму себе: допомагають чи заважають саморозвитку. В умовах вільної, неформалізованої діяльності таке самовиявлення дитячої особистості, її власного "Я" найімовірніше. Воно може бути і позитивним, і нега­тивним, а відтак потребує уваги з боку дорослого, аби спрямувати дитину на самостійні прояви всіх видів ак­тивності, вольових зусиль, комунікативних здібностей, соціально-моральної поведінки, задовольнити потребу особистості у визнанні, проявів своїх емоцій та дати змогу повправлятися у володінні ними.

Без участі дорослого неможливо забезпечити належний рівень самостійної діяльності дошкільни­ків та домогтися її змістовності. Ось чому вихователь фактично є її керівником.